Свидетеля Иеговы оправдали от уклонения от военной службы. (Тячевский районный суд Закарпатской области).

 

Категорія справи №  307/1184/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Надіслано судом: 20.03.2023. Зареєстровано: 21.03.2023. Оприлюднено: 22.03.2023.

Номер судового провадження: 1-кп/307/87/22

Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022071160000123

---

Справа № 307/1184/22

Провадження № 1-кп/307/87/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2023 року   м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання   ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Тячів кримінальне провадження відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022071160000123 від 6.04.2022 року, про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Хмельницький, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , одруженого з загальною середньою освітою, не працюючого, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Органом досудового розслідування ОСОБА_4 з урахуванням зміненого під час судового розгляду обвинувачення, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.

А саме в тому, що 3 березня 2022 року будучи військовозобов`язаним, перебуваючи в приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , відмовився від отримання повістки на призов під час загальної мобілізації, ухилившись таким чином від призову на військову службу під час мобілізації без поважних на те причин, та особисто підписав акт про відмову в отриманні повістки на призов під час загальної мобілізації. Таким чином, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно, відмовився від виконання свого конституційного обов`язку чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, тим самим порушивши вимоги ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ч.ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не маючи на те законних підстав, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вказані дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковані за ст. 336 КК України ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав. Пояснив, що третього числа, але точного місяця він не пам`ятає, однак допускає, що це міг бути місяць березень 2022 року, як зазначено в обвинувальному акті, його забрали до пункту комплектування військовозобов`язаних, де було встановлено його особу, після чого йому намагалися вручити мобілізаційне розпорядження. Він з релігійних переконань відмовився від отримання цього документа.

Йому пропонували пройти медичну комісію, однак він з цих же переконань заявляв, що не бачить доцільності в проходженні медичної комісії та відмовився таку пройти. Цього дня, більше нічого не відбувалося.

На наступний день він подав заяву в якій просив, проходити альтернативну службу. Однак на нього склали акт про відмову від отримання мобілізаційного розпорядження. Йому пояснювали, що під час військового стану він не має право на проходження альтернативної служби. Йому було роз`яснено наслідки такої відмови від отримання мобілізаційного розпорядження, після чого його забрали до поліції.

Інших причин окрім релігійних переконань для відмови від військової служби у нього на той час, не було. Ставлення до військової служби не викликано у нього фактом війни, він і раніше проходив альтернативну службу. Він, являється Свідком Єгови з 2016 року. У підтвердження цього надати документи у приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 , йому не вдалося. Документальне підтвердження того що він є Свідком Єгови та раніше проходив альтеративну службу він надав лише у слідчого. Прохання про можливість проходити не військову службу, окрім ІНФОРМАЦІЯ_2 він подавав також і до сільської ради з бажанням виконувати громадські роботи.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що працює на посаді ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований в АДРЕСА_3 , де відбувається комплектування під час призову та загальної мобілізації було встановлено, що ОСОБА_4 являється військовозобов`язаним та підлягає призову за загальною мобілізацією. Він відповідно до законодавства, повинен був пройти комісію, отримати мобілізаційне розпорядження повістку і направлення командуванням для подальшого призову. ОСОБА_4 відмовився за релігійними переконаннями пройти медичну комісію і отримати повістку під час загальної мобілізації, про що подав відповідну заяву.

Зауважив, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в переліку наведених підстав для звільнення, не наведено таких підстав, як право на альтернативну службу, а відтак підстав для задоволення заяви ОСОБА_4 не було і він підлягав призову. Він не просив надати відстрочку, а просив в заяві про заміну виконання військового обов`язку невійськовою службою.

Прийняття рішень щодо надання права на альтернативну службу не належить ІНФОРМАЦІЯ_2 , а належить до компетенції Тячівської районної державної адміністрації і органів місцевого самоврядування. Однак вважає, що це лише під час періоду проходження строкової військової служби. З 24 лютого 2022 року інститути переведені на військовий час, відповідно альтернативна служба діє тільки під час мирного часу і тільки коли є строкова військова служба, а не загальна мобілізація. Закону, який би скасовував право на альтернативну службу, з часу оголошення війни в України, не має. Оскільки жодних документів, які б підтверджували про те, що ОСОБА_4 за своїми релігійними переконаннями не може проходити військову службу та належить до тих конфесій, релігійні переконання яких мають право на заміну військової служби альтернативною, невійськовою службою, не надав. Саме у зв`язку з цим командуванням було прийнято рішення передати матеріали до органу досудового розслідування.

Показав, що медичне обстеження відповідно до «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», Затвердженого Наказом Міністерства оборони України 14 серпня 2008 № 402 військовозобов`язані можуть не проходити, однак висновок лікарської комісії для вручення мобілізаційного розпорядження, потрібен. Однак не дивлячись на те, що ОСОБА_4 медичної комісії не пройшов, доцільність вручення повістки та подальше складення акту про відмову від отримання повістки на призов під час загальної мобілізації, було визначено командуванням.

На часрозгляду заяви ОСОБА_4 не буловизначено правовогомеханізму реалізаціїтаких заявта проходженняальтернативної служби.При цьому,через певнийперіод колибуло більшдетально вивченозаконодавство,Тячівською районноювійськовою адміністрацією,було визначенопорядок залученняпрацездатних осібдо суспільнокорисних робітв умовахвоєнного стану.Це розпорядженняприймалося зурахуванням положеньЗаконів України«Про правовийрежим воєнногостану»,Указів ПрезидентаУкраїни:«Про введеннявоєнного станув Україні»,«Про утвореннявійськових адміністрацій»,«Про загальнумобілізацію»,постанови КабінетуМіністрів України№753від 13.07.2011року.

Згідно вказаного наказу, на даний час у військовій адміністрації перебуває на обліку близько двох тисяч п`ятсот або трьох тисяч військовозобов`язаних, які входять до переліку визначених Положенням про порядок проходження альтернативної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 року релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, в тому числі Свідки Єгови.

Окрім показань обвинуваченого та свідка судом ретельно та безпосередньо були досліджені наступні докази, які надані як стороною обвинувачення так і стороною захисту.

В обґрунтування винуватості ОСОБА_4 , стороною обвинувачення надані докази:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань сформований 5.03.2022 р., та талон з резолюцією начальника Тячівського РВП ГУНП в Закарпатські області від 4.03.2022 для реєстрації в ІТС ІПНП (Журналі ЄО) повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до яких відомості про кримінальне правопорушення за ознаками злочину передбаченого ст. 336 КК України було внесено до ЄРДР 4.03.2022. Відповідно до короткого викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 3.03.2022 року військовозобов`язаний ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , відмовився від отримання повістки на призов під час загальної мобілізації (а.с. 193);

- повідомлення ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 , адресоване Начальнику Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_8 , про кримінальне правопорушення за ст. 336 Кримінального кодексу України, скоєне громадянином ОСОБА_4 (а.с. 195);

- акт від 3.03.2022 року про відмову військовозобов`язаного ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 мешканця АДРЕСА_1 від отримання повістки на призов під час загальної мобілізації згідно Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (а.с. 196);

- заява ОСОБА_4 від 2.03.2022, адресована начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якій він вказував, що не відмовляється від своїх зобов`язань перед державою, але просить взяти до уваги його релігійні переконання і дозволити йому виконати такі зобов`язання у сфері громадських (невійськових) робіт. Також зауважував, що він не хоче ніяким чином порушувати Закон України, але і з тим не хоче знехтувати релігійними переконаннями (а.с. 197);

- довідка видана головою Керівного комітету Центру Свідків Єгови, релігійної організації «Релігійний Центр Cвідків Єгови в Україні», відповідно якої ОСОБА_4 з 9 липня 2016 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та призначений 17.09.2021 на посаду священнослужителя служителя (дияконом) збору. (а.с. 198);

В спростування винуватості ОСОБА_4 , стороною захисту надані докази:

- заяву ОСОБА_4 від 7 березня 2022 року, адресовану голові Солотвинської селищної ради ОСОБА_9 , в якій він вказував, що з 9 липня 2016 року є Свідком Єгови, та у зв`язку з релігійними переконаннями не може йти воювати та бути задіяним у будь-якій військовій справі та просив надати йому можливість виконувати громадські роботи замість військового обов`язку у вигляді призову до військової служби з мобілізації (а.с. 153);

- наказ Тячівської районної військової адміністрації №4 від 10.03.2022 року, «Про порядок залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану», зі змісту якого вбачається, що на території Тячівського району для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та сфері забезпечення життєдіяльності населення і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями, запроваджено трудову повинність на період дії воєнного стану з метою виконання робіт, що мають оборонний характер, а також ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які виникли в період дії воєнного стану, та залучати їх в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, що виконують для задоволення потреб Збройних Сил України. (а.с.154-155)

- лист виконавчого комітету Солотвинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 16.03.2022 №05-39/50, відповідно до якого розглянуто звернення ОСОБА_4 щодо залучення до альтернативної невійськової служби на території Солотвинської селищної територіальної громади та проінформовано про видання начальником Тячівської районної військової адміністрації наказу № 4 від 10.03.2022 року «Про порядок залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану». Також проінформовано, що при створенні на території Солотвинської селищної територіальної громади бригад з числа працездатних осіб, що не підлягають призову на військову службу з релігійних підстав його буде повідомлено та залучено до виконання робіт (а.с. 156);

- лист заступника директора Департаменту Соціального захисту населення Хмельницької ОДА ОСОБА_10 , від 26.10.2016 р. №05.03 - 7428, адресований ОСОБА_4 , згідно якого його направлено для проходження альтернативної (невійськової) служби строком 27 місяців, з 01 листопада 2016 року по 31 січня 2019 року (а.с. 157);

- наказ заступника директора Департаменту Соціального захисту населення Хмельницької ОДА №88/н від 1.06.2018 р., «Про зміну ОСОБА_4 місця проходження альтернативної (невійськової) служби та супровідний лист, яким вказаний наказ надіслано ОСОБА_4 (а.с.158-159);

- розпорядження голови Хмельницької ОДА №31/2019-р від 25.01.2019 «Про припинення громадянам альтернативної (невійськової) служби» в тому числі ОСОБА_4 та супровідний лист, яким вказане розпорядження надіслано ОСОБА_4 (а.с.160);

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Суд вважає, що докази є належними та допустимими, отриманими у рамках закону.

Розглянувши матеріали кримінального провадження, проаналізувавши зібрані в кримінальному проваджені та дослідженні в судовому засіданні в їх сукупності докази, щодо обвинувачення ОСОБА_4 за ст. 336 КК України, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості та підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором.

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини обвинувальним вироком суду.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого, що узгоджується з практикою ЄСПЛ в справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1988 року (п.146), де Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості» вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Під час розгляду справи встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 3.03.2022 був доставлений до пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований в АДРЕСА_3 , де відмовився пройти медичне обстеження під час мобілізації з метою визначення придатності до військової служби мотивуючи тим, що він через своє релігійні переконання не може проходити військову службу, після чого відмовився від отримання повістки на призов під час загальної мобілізації.

Також встановлено, що як з моменту явки до ІНФОРМАЦІЯ_4 та внесення 4.03.2022 відомостей до ЄРДР за №12022071160000123 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України так і в ході судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_4 послідовно заперечував наявність в його діях умислу в ухиленні від призову за мобілізацією та вчинення ним інкримінованого злочину, передбаченого ст. 336 КК України.

Свою поведінку, щодо неможливості проходження ним військової служби обґрунтовував його релігійними переконаннями при цьому вказуючи, що повідомляв орган досудового розслідування про наявність таких обставин та надав відповідні підтверджуючі документи, проявляючи при цьому бажання проходити альтернативну невійськову службу.

Зазначені обставини також підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок.

При цьому ОСОБА_4 стверджував, що на його переконання навіть в умовах воєнного стану, статтею 35 Конституції України та ряду інших Законів України, йому як особі, яка входить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, гарантовано право виконання військового обов`язку, замінити альтернативною (невійськовою) службою.

Вказану позицію обвинуваченого та його заперечення щодо причетності до вчинення злочину, передбаченого ст. 336 КК України, суд бере до уваги на підставі ч. 3 ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, враховуючи, що така позиція не спростовується належними та допустимим доказами наданими стороною обвинувачення.

Згідно ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

За змістом ч. 4 ст. 35 Конституції України, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 64 Конституції України забороняє обмежувати конституційні права та свободи людини і громадянина, крім випадків, передбачених Конституцією України та в умовах воєнного або надзвичайного стану, можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку цих обмежень.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» право на таку службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Згідно ч. 4 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно зКонституцією УкраїнитаЗаконом України"Про альтернативну (невійськову) службу".

Статтею 3 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби єКонституція України, цей Закон, Закон України"Про оборону України", "Про Збройні Сили України","Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них Укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно ст.2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації єКонституція України,Закон України"Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Частиною 1статті 22Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію», передбачено,що громадянизобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції Закону№ 1357-IX від 30.03.2021, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Згідно абз.3 ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Відповідно п. 1.1.глави 1розділу ІІ«Положення провійськово-лікарськуекспертизу вЗбройних СилахУкраїни»,Затвердженого НаказомМіністерства оборониУкраїни 14серпня 2008№ 402,медичний оглядвключає всебе вивченнята оцінкустану здоров`яі фізичногорозвитку громадянна моментогляду вцілях визначенняступеня придатностідо військовоїслужби,навчання завійськово-обліковимиспеціальностями,вирішення іншихпитань,передбачених цимПоложенням,з винесеннямписьмового висновку(постанови).Під придатністюдо військовоїслужби уцьому Положеннірозуміється такийстан здоров`яі фізичногорозвитку громадян,який дозволяєїм виконуватипередбачені статутами,інструкціями службовіобов`язкиз конкретноївійськової спеціальностіу видіЗбройних СилУкраїни таінших військовихформуваннях умирний тавоєнний час. Медичнийогляд проводитьсяВЛК зметою визначенняпридатності до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Згідно п.3.8.глави 3розділу 2«Положення провійськово-лікарськуекспертизу вЗбройних СилахУкраїни»,Затвердженого НаказомМіністерства оборониУкраїни 14серпня 2008№ 402,після закінченнямедичного обстеженняпід часмобілізації ВЛКвиносить щодовійськовозобов`язаного однуіз такихпостанов: "Придатнийдо військовоїслужби"; "Тимчасовонепридатний довійськової служби(вказатидату повторногоогляду)"; "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку".

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_4 медичне обстеження під час мобілізації з метою визначення придатності до військової служби, через відмову останнього від проходження такої, не проходив та в установленому законом порядку постанова про придатність його до військової служби не виносилась, відтак уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 також, не було встановлено наявність підстав для вручення ОСОБА_4 повістки на призов під час мобілізації. З наведеного випливає, що органом досудового досудового розслідування в межах даного кримінального провадження не доведено, що обвинувачений ОСОБА_4 є особою, яка підлягає призову, а відтак і суб`єктом інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Відповідно з Положенням про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 року з переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, серед іншого визначено Свідки Єгови.

В судовому засіданні встановлено, та не викликає сумнівів, у тому, що ОСОБА_4 з 9.07.2016 року належить до релігійної організації «Релігійний центр Єгови в Україні», що підтверджено довідкою виданою головою Керівного комітету Центру Свідків Єгови, релігійної організації «Релігійний Центр Cвідків Єгови в Україні», відповідно якої ОСОБА_4 з 9 липня 2016 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та призначений 17.09.2021 на посаду священнослужителя служителя (дияконом) збору.

Вказана обставина також підтверджена, наданими стороною захисту доказами, які вказують, що у період починаючи з 1.11.2016 року по 25 січня 2019 рік ОСОБА_4 проходив альтернативну (невійськової) служби, яка була припинена розпорядженням голови Хмельницької ОДА №31/2019-р від 25.01.2019.

З дослідженогов судовомузасіданні наказу№4Тячівської районноївійськової адміністраціївід 10.03.2022підписаного головоюрайонної державноїадміністрації начальником військовоїадміністрації ОСОБА_11 вбачається,що такийприймався зпосиланням наположення ст.ст.4,8,15,і 28 ЗаконуУкраїни «Проправовий режимвоєнного стану»,Указів ПрезидентаУкраїни від24лютого 2022року №64/2022«Про введеннявоєнного станув Україні»,від 24лютого 2022року №689«Про утвореннявійськових адміністрацій»,від 24лютого 2022року №68/2022"Утворення військовихадміністрацій» від24.02.2022року №69/2022«Про загальнумобілізацію»,постанови КабінетуМіністрів України№753від 13.07.2011року,у зв`язкуз військовоюагресією російськоїфедерації протиУкраїни таз метоюзабезпечення оборонидержави,підтримання бойовоїі мобілізаційноїготовності Збройнихсил Українита іншихвійськових формувань.

Відповідно до п.1 вказаного наказу на території Тячівського району запроваджено трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та сфері забезпечення життєдіяльності населення і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями на період дії воєнного стану з метою виконання робіт, що мають оборонний характер, а також ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які виникли в період дії воєнного стану, та залучено їх в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, що виконуються для задоволення потреб Збройних Сил України.

Отже, вказаним наказом, 10.03.2022 Тячівською районною військовою адміністрацією особам, які належать до релігійних організацій, які за визнанням держави мають несумісні із військовою службою переконання, фактично забезпечена можливість реалізації ними закріпленого Конституцією України права на заміну військової служби, альтернативною (невійськовою службою).

Вказане підтверджено показами свідка, який вказав, що згідно вказаного наказу на обліку знаходиться близько дві тисячі п`ятсот або три тисячі військовозобов`язаних, які входять до релігійних організацій перелік яких визначений відповідно до Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 року, в тому числі «Свідків Єгови», які мають право на заміну військової служби, альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідності з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень».

Згідно пункту 3 Указу Президента України від 26 листопада 2018 року №393/2018 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, право вірян на свободу світогляду і віросповідання, яке передбачене ст. 35 Конституції України, та включає в себе право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною невійськовою службою, вищевказаним Указом Президента України необмежене. Наявність інших нормативно-правових актів, які б обмежували такі права навіть на теперішній час - в умовах воєнного стану, не існує.

Відтак враховуючи, наведене, ОСОБА_4 підпадає під дію ч. 4 ст. 35 Конституції України, ч. 4 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ст. 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу, а тому має право на заміну альтернативною службою військового обов`язку, в тому числі, військової служби за призовом під час мобілізації, оскільки належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю.

З огляду на те, що Указом Президента України від 26 листопада 2018 року №393/2018 «Про введення воєнного стану в Україні», необмежено гарантоване ст. 35 Конституції України, право вірян на свободу світогляду і віросповідання, відсутність конкретизації в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та механізму проходження альтернативної служби через релігійні переконання під час воєнного стану, не позбавляє ОСОБА_4 , права на заміну виконання військового обов`язку, альтернативною (невійськовою) службою, в тому числі, військової служби за призовом під час мобілізації в тому числі на особливий період.

Разом з цим ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації «інших військовозобов`язаних або окремої категорії громадян». Вказана норма Закону є відсильною (бланкетною), тобто відсилає до інших нормативно правових актів, якими надається право на звільнення від призову на військову службу.

Крім цього, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану 17.07.1997 року Законом України № 475/97-ВР, передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії.

Реалізація громадян на вказане право визначена й в рішеннях Європейського суду з прав людини. Так рішенням у справі «Баятян проти Вірменії» (скарга № 23459/03 від 07.07.2011 року), суд зазначив, що (п. 110): «несприйняття військової служби коли мотивом такого несприйняття є серйозний та нездоланний конфлікт між обов`язком служити в армії та переконанням конкретної особи або його глибокими та невдаваними релігійними чи іншими поглядами є переконанням або поглядом настільки незаперечним, серйозним, послідовним і значущим, що на нього поширюється гарантії статті 9 Європейської конвенції»; (п. 112): «неявка заявителя для проходження військової служби є проявом його релігійних поглядів. У зв`язку з чим, притягнення його до кримінальної відповідальності за ухилення від призову є втручанням в його свободу сповідувати свою релігію, гарантії якої передбачені п. 1 ст. 9 Європейської конвенції»; (п. 128): «Європейський Суд приходить до висновку, що притягнення заявителя до кримінальної відповідальності представляє собою втручання, яке не є необхідним в демократичному суспільстві за змістом ст. 9 Європейської конвенції. Отже, мало місце порушення даної норми».

Аналогічними є обґрунтування в рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Бухаратян проти Вірменії» (скарга № 37819/03 від 10.01.2012 року), у справі «Цатурян проти Вірменії» (скарга № 37821/03 від 10.01.2012 року) в яких йдеться посилання на підстави, визначені в рішенні у справі «Баятян проти Вірменії».

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Стефанов проти Болгарії» (скарга № 32438/96 від 03.05.2001 року, суд зазначив, що (п. 14): «повинно бути припинено будь-яке кримінальне провадження, ініційоване в Болгарії з 1991 року у відношенні громадян Болгарії, які відмовилися від військової служби на підставі переконань, але в той же час висловили готовність пройти альтернативну цивільну службу…; альтернативна цивільна служба… не повинна бути пов`язана з військовими установами…; в період проходження цивільної служби особи, що відмовляються від служби в армії на підставі переконань, повинні мати рівні по відношенню з іншими громадянами Болгарії права на свободу сповідувати свої переконання індивідуально…»;

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ерчєп проти Турції» (скарга № 43965/04 від 22.11.2011 року, зазначено, що (п. 61): «заявитель, являючись Свідком Єгови, намагався отримати звільнення від військової служби не задля своєї вигоди чи зручності, а у зв`язку зі своїми невдаваними релігійними переконаннями. Європейський суд також відмічає, що заявитель ніколи не відмовлявся від виконання своїх громадянських обов`язків в цілому, а навпроти, відкрито просив власті надати йому можливість пройти альтернативну цивільну службу…».

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2015 року розглянуто кримінальне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2015 року, якою вирок суду першої інстанції від 13.11.2014 року, яким ОСОБА_12 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому ст. 336 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення залишено без змін.

Вказаною ухвалою, ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ констатував, що відсутність механізму проходження альтернативної (невійськової служби) служби в період мобілізації не може бути підставою для притягнення обвинуваченого до відповідальності за ст. 336 КК України (а.с. 144-14).

Також судом було з`ясовано, що ОСОБА_4 належить до релігійної організації тривалий час, а саме, згідно довідки виданої головою Керівного комітету Центру Свідків Єгови, релігійної організації «Релігійний Центр Cвідків Єгови в Україні», ОСОБА_4 з 9 липня 2016 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, тобто задовго до введення Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні воєнного стану та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію».

Аналізуючи докази, що були досліджені в судовому засіданні, а саме: показання свідка ОСОБА_6 , який показав, що ОСОБА_4 заявив про свої релігійні переконання та неможливість проходження військової служби, а також показання самого обвинуваченого ОСОБА_4 , який написав заяву на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , давав аналогічні показання в ході досудового розслідування, про що повідомив в суді, а також його неодноразові заяви, які свідчать про готовність пройти альтернативну службу, яка не пов`язана з використанням зброї, що суперечить його релігійним переконанням, суд приходить до висновку, що встановлені обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 лише реалізував своє право на свободу совісті та віросповідання, та на гарантоване йому Конституцією України право на проходження альтернативної (невійськової) служби.

Також слід зауважити, що у відповідності з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»: «В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень». Однак таких обмежень навіть в умовах воєнного стану в нормативно-правових актах України на теперішній час не існує.

Відтак за відсутності законодавчо визначених обмежень, гарантованих ст. 35 Конституції України прав на свободу світогляду і віросповідання, подання ОСОБА_4 заяви про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою не може розцінюватися, як ухилення від призову під час мобілізації.

Таким чином, суд приходить до переконання, що досліджені в судовому засіданні докази кожний окремо, а також в своїй сукупності свідчать про відсутність в діяннях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, а саме в ухиленні від призову за мобілізацією.

Будь-яких інших об`єктивних доказів, які прямо або побічно підтверджують винуватість ОСОБА_4 в ухиленні останнього від призову за мобілізацією стороною обвинувачення, на яку у відповідності до ч. 1 ст. 92 КПК України покладений обов`язок доказування, суду не надано.

Враховуючи наведене, на підставі п.3 ч. 1 ст. 373 КПК України, суд приходить до висновку, що наявність в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України не доведена, а тому він повинний бути виправданий.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 349, 368-370, 371, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 , визнати невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому ст. 336 КК України та виправдати у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Головуючий ОСОБА_1

https://reyestr.court.gov.ua/Review/109648055#