Ниже публикуется полный текст особого мнения трёх судей Большой Палаты Верховного Суда к определению от 17 июня 2026 года по делу № 676/2395/25 (производство № 13-53кс26). Особое мнение касается вопроса реализации права на альтернативную (невоенную) службу по религиозным убеждениям во время мобилизации. https://reyestr.court.gov.ua/Review/137499246
| Категорія справи № : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Самовільне залишення військової частини або місця служби. | |
| Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.06.2026. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2026. | |
| Дата набрання законної сили: 17.06.2026 | |
| Номер судового провадження: 13-53кс26 | |
| Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62025240010000182 |
ОКРЕМА ДУМКА
суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2026 року
справа № 676/2395/25
провадження № 13-53кс26
1. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 17 червня 2026 року повернула колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - колегія суддів, Касаційний кримінальний суд) для подальшого розгляду кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року стосовно засудженого ОСОБА_5 .
2. Велика Палата дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття цього кримінального провадження до розгляду, не погодившись із доводами сторони захисту та колегії суддів щодо наявності виключної правової проблеми за кількісним і якісним критеріями.
3. Ми не погоджуємося з таким висновком.
Суть проблеми
4. У цій справі суди попередніх інстанціях дійшли висновку про винуватість ОСОБА_5 , оскільки він своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
5. Сторона захисту оскаржила ці рішення в касаційному порядку, посилаючись, серед іншого, на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просила скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за відсутності в діянні ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
6. На обґрунтування своїх доводів захисник зазначив, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що засуджений має особисті релігійні переконання, несумісні із виконанням військового обов`язку, і відповідно до ст. 35 Конституції України має право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою.
7. Посилаючись на практику ЄСПЛ, вказав, що ОСОБА_5 належить до Релігійного об`єднання Свідків Єгови, і їх віровчення не дозволяє їм виконувати будь-яку військову службу, навіть якщо вона не пов`язана з використанням зброї.
8. Захисник вважає, що суди невірно визначили статус засудженого ОСОБА_5 як військовослужбовця, оскільки він не надавав згоди на набуття такого статусу і відмовляється від нього з мотивів совісті. За таких обставин він не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України.
9. Зазначає, що навіть якщо відмова від військової служби є неправомірною, то умисел був спрямований на порушення порядку мобілізації (ст. 336 КК України), а не на порушення порядку несення військової служби (ст. 407 КК України).
10. Захист вважає помилковим висновки суду про можливість проходження ОСОБА_5 військової служби без зброї, оскільки це прямо суперечить його релігійним переконанням, а держава не забезпечила можливості проходження альтернативної (невійськової) служби.
11. Крім цього, захисник подав із касаційною скаргою клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати. Своє клопотання мотивував тим, що в Україні на стадії досудового розслідування і судового розгляду перебуває значна кількість справ стосовно Свідків Єгови і вирішення цієї справи буде мати наслідки не тільки для самого засудженого, а й значної кількості інших віруючих.
12. Захист посилався на відсутність законодавчого регулювання порядку заміни проходження військової служби альтернативною (невійськовою) службою, що призводить до ототожнення судами конституційного права на заміну виконання військового обов`язку невійськовою службою із поняттям ухилення від мобілізації та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, чиї релігійні переконання передбачають відмову від військової служби.
13. На думку сторони захисту, Велика Палата має можливість сформувати обґрунтовану правову позицію щодо застосування надалі судами норм закону з урахуванням практики ЄСПЛ та міжнародних актів, сформувавши єдину практику.
14. У доповненні до клопотання про передачу кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 на розгляд Великої Палати захисник зазначав, що на його адвокатський запит йому повідомили, що станом на 24 лютого 2026 року відомо про 1044 кримінальних провадження щодо окремих Свідків Єгови через відмову таких осіб від військової служби внаслідок несумісних із нею релігійних переконань.
15. Ухвалою від 25 травня 2026 року колегія суддів передала кримінальне провадження стосовно ОСОБА_5 на розгляд Великої Палати, оскільки на їх переконання є необхідність усунення правової невизначеності та формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на виключну правову проблему, яка полягає у відсутності механізму реалізації права громадян на проходження альтернативної служби у зв`язку із їхніми релігійними переконаннями.
16. Мотивуючи прийняте рішення, Касаційний кримінальний суд виходив із того, що ч. 4 ст. 35 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
17. Положення Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» № 1975-XII були покликані унормувати порядок реалізації права на альтернативну (невійськову) службу громадянами України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
18. За змістом ст. 1 цього Закону альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством.
19. Разом із цим, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII визначає види військової служби, серед яких є базова військова служба (термін, який замінив термін «строкова військова служба» у відповідності до змін, внесених Законом № 3633-IX від 11 квітня 2024 року), а є й інші види військової служби, зокрема, які регулюють правовідносини, пов`язані з мобілізацією на особливий період.
20. На переконання Касаційного кримінального суду, така нормативна конструкція свідчить про відсутність чіткого законодавчого механізму реалізації права на альтернативну службу під час мобілізації.
21. Водночас колегія суддів наголосила, що відсутність законодавчо визначеного механізму альтернативної (невійськової) служби не свідчить про відсутність самого права і не може зумовлюватипритягнення особи до відповідальності лише з підстав неврегульованості порядку його реалізації, оскільки впровадження такого регулювання є сферою відповідальності держави.
22. Відповідно до ст. 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами) у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів осіб, передбачені ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII.
23. На думку колегії суддів, з цього слідує, що Указом Президента України «Про введення воєнногостану в Україні» (зі змінами) не запроваджувалися обмеження конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання, гарантованого ст. 35 Конституції нашої держави.
24. За змістом п. 4.2 рішенняКонституційного Суду України від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022, гарантоване приписами ст. 35 Конституції України право на свободу світогляду і віросповідання - це індивідуальне право, що є відмінним від інституційних прав релігійних організацій (об`єднань).
25. Виходячи зі змістуст. 35 Конституції України, держава, гарантуючи зазначене право на свободу світогляду і віросповідання (релігії), зобов`язана створити умови для реалізації цього права, а саме: забезпечити свободу світогляду і віросповідання (релігії) та можливість сповідувати релігію; запобігти посяганням на цю свободу третіми особами; не посягати на цю свободу самостійно.
26. Також Конституційний Суд України у рішенні від 12 квітня 2012 року (№9-рп/2012) указав, що конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі.
27. Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожному гарантовано свободу сповідувати свою релігію або переконання. Зазначене право підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
28. Таким чином, право людини сповідувати свою релігію або переконання може бути обмежене виключно за сукупності таких умов як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення наведених вище законних цілей.
29. Крім того, колегія суддів акцентувала, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнароднідоговори України» № 1906-IV, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
30. Згідно з частинами 1, 2 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, ратифікованого Указом Президії Верховної РадиУРСР від 19 жовтня 1973 року (далі - Пакт), кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та віровчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
31. Крім того, Комітет з прав людиниООН (далі - Комітет) у своїх рекомендаціях органам влади держав за підсумками розгляду індивідуальних скарг у справах «Назаров та ін. проти Туркменістану» (п. 7.3), «Давлетов проти Туркменістану» (п. 6.3), «Дурдієв проти Туркменістану» (п.7.3), «Чон-бум Бе та ін. проти Республіки Корея» (п. 7.3), «Петромелідіс проти Греції» (п. 9.3) наголосив на тому, що відступ від положень ст. 18 згідно з частинами 1, 2 статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою. Комітет визнав право людини на сумлінну відмову від військової служби складовою права сповідувати свою релігію та переконання, зазначивши, що хоча таке право прямо не згадується у статті 18, проте випливає з неї, оскільки обов`язок застосовувати смертоносну силу може вступати в серйозні протиріччя зі свободою совісті.
32. Європейська комісія за демократію через право (Венеційська комісія) 18 березня 2025 року на запит Голови Конституційного Суду України опублікувала висновок (amicus curiae) № CDL-AD(2025)006 щодо реалізації в Україні в умовах воєнного стану права на альтернативну (невійськову) службу, за яким така служба не може бути повністю виключена навіть у воєнний час, хоча держави мають обмежену свободу розсуду, особливо в умовах загальної мобілізації. При цьому за жодних обставин відмовник за переконаннями не може бути змушений носити або використовувати зброю, навіть для самооборони країни (п. 72). Акцентовано увагу у висновку і на тому, що обов`язок усіх громадян із захисту Вітчизни, передбачений ст. 65 Конституції України, на практиці не вимагає користування військовою зброєю кожним із громадян чи їх включення у систему військового командування; тобто сумлінні відмовники можуть, будучи солідарними із співгромадянами, виконувати цей обов`язок в інший спосіб (п. 53).
33. Також колегія суддів зауважила, що згідно з правовими позиціями ЄСПЛ щодо застосування ст. 9 Конвенції держава має позитивний обов`язок створити систему альтернативної служби, яка повинна бути відокремлена від військової структури, не мати карального характеру і залишатися у розумних часових межах.
34. Окрім цього, колегія суддів відмічає, що з метою виконання зобов`язань України, передбачених переговорною рамкою Європейського Союзу, схваленою рішенням Ради Європейського Союзу від 21 червня 2024 року, за кластером 1 «Основи процесу вступу до ЄС», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р було схвалено, серед іншого, Дорожню карту з питань верховенства права (далі - Дорожня карта).
35. Дорожня карта є всеохоплюючим стратегічним документом, що визначає комплекс реформ у межах переговорногопроцесу щодо членства України в ЄС.
36. Зокрема, одним зі стратегічних результатів визначено забезпечення під час воєнного стану права на сумлінну відмову від військової служби з мотивів релігійних переконань. Для досягнення цього результату необхідно: 1) здійснити огляд чинного застосування норм щодо права на відмову від військової служби з мотивів совісті та впровадження контрзаходів щодо виявлених втручань у здійснення цього права у відповідності до вказівок Венеційської комісії Ради Європи (Висновок про альтернативну (невійськову) службу 2025 р.); 2) розробити та прийняти закон щодо забезпечення права на проходження альтернативної служби під час воєнного стану, на особливий період.
37. Колегія суддів вважала слушними доводи сторони захисту про те, що кримінальне право покликане реагувати на суспільно небезпечну поведінку особи, а не наїї світоглядні, філософські чи релігійні переконання. Тому при оцінці необхідності та доцільності застосування кримінальної відповідальності суд має враховувати, чи здатне таке втручання реально досягти цілей, визначених кримінальним законом. Якщо поведінка особи обумовлена щирими та стійкими релігійними переконаннями, застосування покарання саме по собі не усуває причин такої поведінки та не впливає на відповідні переконання, які перебувають під захистом права на свободу світогляду і віросповідання.
38. Призначаючи особі покарання за вчинення діяння, зумовленого її релігійними переконаннями, суд не може забезпечити досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України. Особливість таких діянь полягає в тому, що вони є наслідком внутрішніх світоглядних і релігійних переконань особи, які не змінюються внаслідок відбуття покарання. Тому навіть після його відбуття особа буде й надалі керуватися тими ж релігійними переконаннями, що ставить під сумнів досягнення мети виправлення засудженого в контексті конкретних обставин вчиненого. У такому разі застосування покарання саме по собі не є ефективним засобом впливу на причини поведінки особи та не повною мірою відповідає меті покарання, передбаченій статтею 50 КК України.
39. Крім того, колегія суддів зазначала про те, що захисник ОСОБА_4 у своєму клопотанні з доповненнями вказує також і про те, що станом на 24 лютого 2026 року Релігійному об`єднанню Свідків Єгови в Україні відомо про 1 044 кримінальних провадження, порушених стосовно окремих Свідків Єгови під час дії воєнного стану на території України через відмову таких осіб від військової служби внаслідок несумісних із нею релігійних переконань та відмову у заміні таким особам військової служби альтернативною (невійськовою) службою, що вказує, крім указаного вище якісного критерію, й на кількісний критерій виключної правової проблеми.
40. Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів вважала, що положення ч. 4 ст. 35 Конституції України у їх взаємозв`язку із положеннями ч. 3 ст. 8 Основного Закону унеможливлюють перекладання на людину негативних наслідків відсутності законодавчого механізму реалізації конституційного права громадянина, адже впровадження такого регулювання є сферою відповідальності Держави.
41. Отже, на думку колегії суддів, відсутність механізму реалізації права громадян на проходження альтернативної служби не свідчить про відсутність такого права і не може призводити до притягнення особи до відповідальності.
Мотиви окремої думки
42. За змістом положень ч. 5 ст. 434-1 КПК України підставою для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати є обґрунтований висновок суду, який розглядає справу в касаційному порядку, про те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвиткуправа та формування єдиної правозастосовчої практики.
43. На наше переконання, колегія суддів і сторона захисту достатньо обґрунтувала наявність виключної правової проблеми як за кількісним, так і за якісним критеріями.
44. Вирішення окресленої проблеми має визначальне значення для забезпечення правової визначеності та захисту фундаментальних прав громадян в умовах воєнного стану. Реалізації конституційного права людини на сумлінну відмову від військової служби через релігійні переконання створює ризик системного порушення ст. 35 Конституції України та ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи масштаби мобілізації, формування чіткої правової позиції Великою Палатою є необхідним для запобігання міжнародній відповідальності держави та забезпечення належного балансу між інтересами національної безпеки й індивідуальною свободою сумління.
45. З огляду на наведене, вважаємо, що кримінальне провадження мало бути прийняте Великою Палатою до розгляду.
Судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3
https://reyestr.court.gov.ua/Review/137802476
Комментариев нет:
Отправить комментарий